Автобіографічні відомості про життя Тараса Григоровича Шевченка

Конспекти

Ти мусиш нам співця назвати,
Адже умів лиш він один
Рабів німих так захищати.
А хто так оспівав, як він,
Садок вишневий коло хати?
Дмитро Білоус

 


9 березня виповнеться 197 років з дня народження великого сина українського народу, геніального поета і мислителя Тараса Григоровича Шевченка. Він народився 9 березня 1814 року в селі Моринці Київської губернії, нині — Черкаської області. Життя та творчість Кобзаря є для всіх нас взірцем, своєрідним моральним кодексом нації. Він став культовою фігурою у формуванні національної свідомості серед української інтелігенції, а його вплив на національну культуру залишається відчутним й донині.
Про світове визнання та славу поета свідчать пам’ятники у Палермо, Бухаресті, Вашингтоні, Нью-Йорку, Парижі та інших містах світу. Ім’я Тараса Шевченка носять: вищі навчальні заклади — Київський та Луганський національні університети, Кременецький обласний гуманітарно-педагогічний інститут; театри — Національна опера, Тернопільський, Волинський драматичні театри, Дніпропетровський український музично-драматичний театр, Театр драми й музичної комедії у Кривому Розі, Черкаський та Чернігівський музично-драматичні театри, а також численні кінотеатри. В Україні та за кордоном існує багато музеїв Тараса Шевченка. Найбільший меморіальний комплекс, присвячений Кобзареві — Шевченківський національний заповідник на місці поховання поета на Тарасовій горі поблизу Канева. У галузі літератури та мистецтв щорічно присвоюється Шевченківська премія — одна з найпрестижніших відзнак України.
Тарас Григорович Шевченко навіки залишився у душі українського народу як символ та оберіг невичерпної духовної величі.
Рано втративши матір, а потім і батька, він з дитинства зазнав багато горя і знущань. Працюючи і навчаючись у дяків, Шевченко ознайомився з деякими творами української літератури, а відчуваючи великий потяг до малювання, уже тоді робив перші спроби розпочати навчання у маляра. Коли Шевченкові минуло 14 років, його зробили дворовим слугою поміщика П. Енгельгардта в маєтку Вільшані. З осені 1828 року до початку 1831 року Шевченко побував зі своїм паном у Вільні, де, можливо, відвідував лекції малювання у професора Віленського Університету Й. Рустемаса. У Вільні Шевченко був очевидцем революційних подій і міг читати патріотичні прокламації повстанців. З цього періоду зберігся малюнок Шевченка «Погруддя жінки», що свідчить про майже професійне володіння олівцем.
Переїхавши до Петербурга в 1831 році, Енгельгардт взяв із собою Шевченка, а щоб мати дворового маляра, віддав його в науку на 4 роки до живописця В. Ширяєва. Ночами, у вільний від роботи час, Шевченко ходив до Літнього саду, змальовував статуї, тоді ж уперше почав писати вірші. Улітку 1836 він познайомився зі своїм земляком — художником І. Сошенком, а через нього з Є. Гребінкою, В. Григоровичем і О. Венеціановим, які разом із К. Брюлловим та В. Жуковським навесні 1838 викупили молодого поета з кріпацтва. Перед Шевченком відчинилися двері в широкий світ науки й мистецтва. Оформившись студентом Академії мистецтв, Шевченко став улюбленим учнем Брюллова. Бувши вже неабияким портретистом, він опанував також мистецтво гравюри й виявив видатні здібності як графік та ілюстратор. Воднораз Шевченко наполегливо працював над поповненням своєї освіти, жадібно читав твори класиків світової літератури й захоплювався історією та філософією. Під враженням вістки про смерть автора «Енеїди» Шевченко написав вірш «На вічну пам’ять Котляревському», який разом із чотирма іншими його поезіями побачив світ в альманасі Гребінки «Ластівка» (1841). Першу збірку своїх поетичних творів Шевченко видав 1840 під назвою «Кобзар». До неї ввійшли 8 поезій: «Думи мої», «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Думка», «До Основ’яненка», «Іван Підкова», «Тарасова ніч». Окремими виданнями вийшли поеми «Гайдамаки» (1841) та «Гамалія» (1844). Вірші Шевченка справили на українське суспільство велике враження, проте російська богема загалом негативно поставилася до молодого поета, звинувативши його головним чином у тому, що він пише «мужицькою мовою».
За бунтівливі вірші Шевченка жорстоко покарали – 10 років солдатської муштри, які й підірвали його здоров’я. Вирок царя мав означати й духовну смерть Кобзаря – йому заборонялося писати й малювати. Але зболена душа не могла мовчати – писав і малював, ховаючи у „ захалявні книжечки”.
Через 10 років поета звільнили, він повернувся у Петербург, 1859 року ще раз, втретє і востаннє відвідав Україну. Хворий поет доживав свій страдницький вік у Петербурзі. Уже будучи хворим, видав український буквар для недільних шкіл, планував видати ряд підручників.
Помер Т. Шевченко 10 березня 1861 року. Його поховали на Смоленському кладовищі в Санкт-Петербурзі. Але у травні цього ж року тіло великого Кобзаря було перевезене в Україну. З того часу 22 травня – День пам’яті поета, день національного трауру України.
Світлий нетлінний образ степової Чернечої гори біля Канева – могили великого Кобзаря – став національною святинею.
“Подивіться на рай тихий,
На свою країну,
Полюбіте щирим серцем
Велику руїну,
Розкуйтеся,братайтеся!
У чужому краю
Не шукайте,не питайте
Того ,що не має
І на небі, а не тілько
На чужому полі.
В своїй хаті своя правда,
І сила, і воля.”
Т.Г.Шевченко

Вы можете оставить комментарий, или ссылку на Ваш сайт.

Оставить комментарий